Як на Херсонщині боролися з епідеміями понад 100 років тому

Кандидат історичних наук, доцент Херсонського державного університету Наталя Кузовова у соцмережі фейсбук розповіла про боротьбу з епідеміями в Херсонській губернії у другій половині ХІХ ст.

Проблема боротьби з епідеміями завжди стояла перед людством. На Херсонщині у другій половині ХІХ ст. завдяки земствам вдалося зробити практично неможливе: вони не лише успішно проводили дослідження санітарно-медичної ситуації та причин захворюваності населення, але й продовжили традиції гуманізації медицини, започатковані в нашому краї відомим філантропом Джоном Говардом (1726, Лондон – 1790, Херсон). В результаті епідемії деяких хвороб, наприклад, трахоми, котрі відбирали життя та здоров’я наших земляків, назавжди відійшли у минуле.
Проведені дослідження закцентували увагу лікарів на умовах побуту і праці населення, незнання людьми елементарних санітарних та гігієнічних вимог. Виявилось, що така необізнаність не залежала від стану та достатку! Тому необхідність проведення санітарно-просвітницької роботи не викликала сумнівів. Як ми можемо переконатися, у цьому напрямку земською медичною інтелігенцією та земствами Херсонської губернії була проведена значна робота.
У 1886 р. утворилася Херсонська земська санітарна організація, яка стала першою в Україні і другою (після Московської) – у Російській імперії. Свій вагомий вклад у цю справу на Херсонщині (у межах Херсонської губернії) внесли вчений-гігієніст М.Уваров, лікарі В.Гіндін, М.Тезяков, П.Діатроптов, П.Кудрявцев, Є.Яковенко та інші.
Щоб побороти забобони і страх перед санітарними заходами, потрібно було пояснити населенню як треба вести себе під час епідемії та як відноситися до дій медиків. Такі дії були суттєвим втручанням у культуру та побут, тому що вимагали від людей критично переглянути звичний уклад життя.
Земські санітарні лікарі запропонували не обмежуватись карантинними заходами та приписами, а пояснювати, для чого це потрібно. Зазвичай населення боялося щеплень, негативно сприймало карантинні обмеження щодо відвідування церков, ярмарок та інших населених пунктів, проведення обрядів і було категорично проти санітарної обробки та знищення речей хворих. Особливо містяни та селяни боялися віддавати своїх дітей у лікарню, не зважаючи на те, що самі не мали знань, часу та можливостей доглядати хворого, не говорячи проте, що санітарно-гігієнічні умови побуту були такі, що загрожували навіть здоровим людям.
У той час такого поняття як «безоплатна медицина» не існувало, тобто за дезінфекцію (включаючи знищенні або попсовані речі), перебування хворого у карантині, яке нерідко, через те, що на епідемію реагували із запізненням (знову таки, через те, що люди боялись повідомляти владу про пошесть), завершувалося смертю, потрібно була сплатити.
Населення категорично не хотіло йти лікарям на зустріч, а епідемії продовжували збирати свій врожай смертей. До того ж санітарних лікарів було дуже мало, вони ледь встигали виїздити «на епідемії», а в результаті доводилось боротися не лише з хворобою, а й опором населення. Від такого замкненого кола у лікарів опускались руки!
Земський лікар В.Гіндін, завідуючий лікарнею у містечку Балацькому (нині – с. Христофорівка Баштанського району Миколаївської області) Херсонського повіту, постійний учасник та секретар медичних з’їздів, виступаючи із доповіддю про практичні результати, досягнуті у селі Заселля за допомогою влаштування ізоляційного пункту для хворих дифтеритом, звернув увагу на те, що боротьба з епідеміями займала земство із самого початку його існування: «рідко який з’їзд земських лікарів або земські збори проходило без дебатів з цього приводу, рекомендувались і приймались різні екстерні заходи, асигнувалися досить великі кошти, а епідемії продовжують косити населення».
Однак В.Гіндін, будучи досить енергійною людиною, був далекий від того, щоб вважати такий стан речей природним. У своїй доповіді він засудив песимістичні настрої тих лікарів, які вважають епідемії стихійним лихом. Одночасно він визнав, що досі земська медицина не запропонувала дієвого способу припинення епідемій, що у своїй діяльності лікарі стикаються з недостатністю коштів, народним невіглаством та власним невір’ям в успіх протиепідемічних заходів. У той же час, заходи, які застосовувалися земствами не можна назвати задовільними.
В чому ж причина?
В.Гіндін засудив формалізм заходів, що досі практикувалися: “Зазвичай сільські правління доносять волості про появу заразної хвороби, про яку судять по більшій або меншій кількості смертних випадків, волость повідомляє земську управу, остання – дільничного лікаря, який отримавши ці занадто запізнілі відомості, відправляється у селище “зупиняти епідемію”. Оглянувши хворих, призначивши їм ліки, лікар, для заспокоєння сумління, рекомендує міри ізоляції хворих, оббризкує декілька хат карболовою кислотою, окурює сіркою та доручивши фельдшеру подальше спостереження за проходженням епідемії і застосуванням вищевказаних заходів, вважає свою роль виконаною до наступного свого приїзду, коли повторюється та ж канитель до тих пір, поки епідемія волею Божою не зупиниться”.
На думку В.Гіндіна, ці заходи не здатні зупинити епідемію, це бачать селяни і тому не підтримують їх. Вони підривають довір’я народу до земської медицини взагалі: “… не дивлячись на довір’я народу до земської медицини, що безсумнівно посилюється, не дивлячись на те, що варто лише лікарю з’явитися у селищі, як його буквально оточують хворі, що навіть у самий гарячий час, коли селянину дорога кожна година, багато з них за десятки верст везуть хворих за лікарською допомогою, в епідемічних хворобах народ настільки усвідомлює безсилля і марність лікарської допомоги, що нерідко, приїжджаючи в селище “для зупинення епідемії” лікар чує: “ховайтесь діти, бо дохтур іде” і в цьому смислі боротьба з епідеміями, що нині ведеться, послужила дуже погану службу земській медицині взагалі”.
У той же час В.Гіндін не високої думки й про побут та культуру селян у плані санітарних норм. У селищі Заселля (із населенням 2590 чоловік, досить заможному), описує він, подвір’я утримуються надзвичайно неохайно “… тільки заможні селяни раз на рік – весною – очищують двори і все сміття звалюють на греблі”, відхожі місця відсутні, загиблі тварини у рідких випадках вивозяться за село і зариваються у землю, частіше буває, що вони лежать серед села або скидаються у ставок, де перуть білизну та вимочують коноплі.
У січні 1888 р. під час епідемії у Заселлі В.Гіндін влаштував ізоляційний пункт, проводить ряд заходів, у яких взяли участь представники сільської та волосної влади та окремі заможні селяни. На допомогу дільничним фельдшерам, яких В.Гіндін перевів у Заселля, сільською владою надано по 5-6 десяцьких. В.Гіндін особисто оглянув усіх хворих дітей і запропонував забрати їх у лікарню. Далеко не всі засельці погодились віддати хворих до ізоляційного пункту, але лікар дозволив в окремих випадках разом із хворими відправитись у лікарню комусь із родичів, погрожував карантином після смерті хворого, забороною поминок і поховальної процесії. Ізольованих хворих розмістили у лікарні і після того, як на восьмий день видужалі повернулися додому, селяни самі почали приводити дітей у лікарню. Весь час хворі та їх супроводжуючі харчувалися у лікарні, за рахунок сільської громади.
В.Гіндін визнає певні недоліки у організації ізоляційного пункту, у той же час у процесі роботи він дійшов деяких висновків, з якими вирішив ознайомити з’їзд. На його думку, успішність санітарних заходів залежить від їх характеру. У деяких земствах, наприклад Полтавському, ці заходи проводились занадто енергійно, насильницьки, а у Херсонському навпаки –дуже слабо, індиферентно. Щоб досягти результату в боротьбі з епідеміями, вважає він, не варто очікувати на його швидке отримання, тим паче не потрібно опускати руки й віддаватися песимістичним настроям, потрібно діяти і при певній обережності, досвіді, енергії та наполегливості у проведенні своїх планів, результат обов’язково буде сприятливий. У 1888 р. В.Гіндіним були відкриті ще 2 ізоляційні тимчасові (до припинення епідемії) лікарні у с. Христофоровці і Пісках Балацької волості Херсонського повіту.
Таким чином, В.Гіндін довів, що лікарі, заслуживши довір’я народу і підтримку місцевих громад, зможуть подолати епідемії. Доповідь була позитивно зустрінута медичним з’їздом. Влаштування ізоляційних пунктів та дослідження впливу їх роботи на хід епідемій визнано бажаним. Губернське земство підтримало це починання і тимчасові лікарні з’являються всюди. Зменшення епідемічних захворювань в кінці ХІХ ст. позитивно відобразилось на демографічній ситуації на Херсонщині, а лікарські послуги та дотримання норм санітарної гігієни стали частиною повсякденного життя херсонців.

Фото: експозиція Національного музею медицини України (м.Київ) http://nmmu.org/

На изображении может находиться: один или несколько человек, люди сидят и в помещении
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Херсон Week: новини Херсонської областi
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: